Євангельська церква «Фіміам»

Фото •
Аудіо •
Відео •
Проповіді •
Церковна газета •

Анна Марченко

З дитинства я росла в хорошій сім’ї: у мене була мама, був тато. Правда, він полюбляв випивати; і коли мені було 6 років, батьки розлучилися. Зі мною залишилася одна мама. І тут із в’язниці прийшов мамин брат (він був наркоманом). Він і став причиною того, що мама стала вживати наркотики. Так що з 8 років я росла і виховувалася сама.

В 11 років уже курила з подружками під школою. Завжди хотілося здаватися „крутою”. В нашій компанії вважалося, що якщо дівчина не п’є, не курить, то вона „ненормальна”, а я такою не хотіла бути, хотіла бути кращою, щоб про мене так не думали.

У 13 років я вже знала, що таке красти на базарі, в людей, що таке залізти в чужу кишеню . В 14, вже будучи двічі (!) засуджена, я потрапила в колонію на 2 роки. Вийшла трішки раніше - через 1 рік і два місяці, згідно УДЗ (умовно-дострокового звільнення), але „школу життя” я вже там пройшла. Щойно звільнилася - відразу з’явилися друзі, гучні компанії, горілка, бари, дискотеки. Почала курити план, потім пити „барбітуру” (таблетки). Пішла вчитися у вечірню школу, а там 90% таких, як я. Шукати наркотик не було потреби, адже все було у мене вдома.

Ще в мене з’явилася подруга, яка кололася, і мені говорила, що колотися можна, але „з розумом”, головне - „не залазити в систему”. І хоча я бачила приклади інших наркоманів, які так само говорили, а потім опускалися все нижче і нижче, але тоді я їй повірила.

Спочатку це були таблетки від простуди, з яких наркомани роблять щось схоже на ефедрин. Потім, коли це мені набридло, вколола ширку. Півроку я кололася день у день (по 6 разів на день) і думала, що у будь-який момент можу відмовитися. Але коли моя мама дізналася, що її донька також наркоманка, і сказала, щоб я кидала наркотик, тоді я зрозуміла, що без нього не уявляю свого життя.

Напевно, я ніколи не забуду ту ніч... жахливу ніч у моєму житті - ніч першої ломки.

Мама повела мене лікуватися. Я лікувалася і параллельно кололася. Потім мою маму посадили у в’язницю. Тоді я дізналася, що таке життя наркомана, коли вранці прокидаєшся і живеш однією думкою - „де вколотися”.

Я спробувала все: жила з циганами; коли міліція не давала спокою вдома, пішла, залишивши квартиру. Ночувала де тільки прийдеться: на притонах, в алкоголіків, у наркоманів. Декілька разів довелося переночувати в бункері, і навіть одного разу ми сиділи цілу ніч у під’їзді, тому що не було куди піти.

Загалом, котилася я все нижче і нижче. На мене страшно було дивитися, вже з’явилися перші абсцеси (гнійні рани).

Коли мені радили йти в церкву, до Бога, я стверджувала, що це вже не допоможе, виходу немає, я - приречена. Якщо ти один раз наркоман, то і на все життя наркоман.

Але Бог допомагає, Він дає вихід і наркоманам!

Одного разу, коли, купивши чергову дозу, я поверталася додому, дорогою мене збила машина! І чудом, тільки чудом, і з Божою допомогою, я залишилася жива. Я впевнена на 100%, що це Ісус Христос прихилив серця лікарів доглядати за мною, бігати біля мене - наркоманки, в якої немає ні рідних, ні грошей. Я була з двома переламаними ногами, з зашитою головою, мені видалили селезінку. Мене протримали два місяці в лікарні, а потім відвезли додому. І ось так я опинилася з гіпсом на ногах у розгромленій квартирі одна. Я не знала, що робити далі... та й що там зробиш, якщо я навіть не могла ходити?! Тоді я думала, що просто помру голодною смертю, ніхто до мене не прийде, та й кому я взагалі потрібна?! Сусідам? Двох обікрала, з однією посварилася, іншу намагалася уникати.

І ось тоді я згадала про Того, Хто завжди поруч. Я сказала: „Господи, пробач мене, грішну, і, будь-ласка, не залиш мене, допоможи мені...” Я молилася довго, довго плакала і.... о, чудо, Господь почув, простив і допоміг!!!

Ввечері прийшли всі мої сусіди, вони пробачили мені за все, що я їм зробила, почали мені допомагати, приносити їсти.

Одного разу прийшла взагалі не відома жінка і сказала, що вона сиділа в колонії разом з моєю мамою, і прийшла дізнатися, чи я ще жива, тому що ходили чутки, що я померла. Вона (її звати Таня) розповіла мені, що вона колишня наркоманка, а зараз віруюча, розповіла про церкву „Фіміам”. Потім до мене почали приходити інші хлопці та дівчата з центру реабілітації - колишні наркомани, вони привозили їжу. Якраз у той час з тюрми повернулася моя мама. Вона почала ходити в церкву, покаялася, звільнилася від куріння. Через декілька місяців з мене зняли гіпс, і я потрохи знову ходила, а коли вже могла робити це нормально, без милиць, то пішла в реабілітаційний центр нашої церкви.

Вже більше п’яти років, як я живу з Господом і маю радість у житті, маю все: щастя, сім’ю, Бога в серці! Ісус подарував мені свободу, свободу від усього, назвав мене Своєю дитиною, подарував життя вічне.

Мене зараз питають, чи не тягне мене до наркотиків. Я відповідаю: а чому мене повинно тягнути до них? Ісус звільнив мене повністю!

І я не посоромлюся 1000 разів сказати: „Ісусу, Господу нашому, слава навіки!”