Євангельська церква «Фіміам»

Фото •
Аудіо •
Відео •
Проповіді •
Церковна газета •

Олександр Прудяк

Жив і живу у місті Луцьку.

Моє особисте життя почалося з 14-ти років. Спробував горілку і вже вважав себе дорослою людиною. Весела компанія, шумні гулянки, дівчата, алкоголь… все це продовжувалося протягом двох років. У 16 спробував маріхуану – відчув себе „крутим” підлітком. Гучна музика дискотек і дим „плану” були моїм життям до 17-ти років.

Мій мозок перетворювався на суцільний „холодець”, а мені хотілося поринути в це життя з головою і відчути насолоду до останньої краплі. Та потім я дізнався, що існує ще кращий „кайф”, ніж план, – „ширка”. Після першого уколу я відчув нове життя... Я став богом.

У світі для мене перестало існувати все, крім опіуму. Та згодом я пішов в армію, і мені довелося залишити цю насолоду на деякий час. Зате, коли приходив у відпустку, знову коловся, щоб відчути себе вищим за усіх людей.

Коли закінчилася служба, я коловся не систематично, щоб не бути в залежності. Я бачив залежних людей і говорив, що ніколи не буду таким. Згодом одружився. Через півтора року подружнього життя народилася чудова донька. Я став щасливим батьком, та колотися не перестав, бо був „у системі”. Дружина вже знала, що я наркоман, та мене це не зупиняло. Спробував лікуватися сам: „перекумарювався” вдома. Та це все було марно, я знову повертався до старого. Працюючи водієм, систематично вживав наркотик. Згодом у мене народився син, та щастя батьківства вже не було, як при народженні першої дитини, бо цінністю для мене був тільки наркотик.

З часом життя перетворилося на пекло. Почав красти в людей, а потім виносити з хати особисті речі. Переступав через дружину і діток. Почалися суцільні сварки і бійки з дружиною. Перестав ночувати вдома. Під час „сезонів” їздив різати мак. Мої „кумари” перетворювалися на суцільний біль. Рідні намагалися вилікувати мене від цієї страшної хвороби. Неодноразово я проходив лікування в наркодиспансері, але в серці все одно залишалися пустка і біль. І, як наслідок, - знову коловся, щоб заповнити цю пустку і приглушити біль.

Я повільно помирав, почалася дистрофія м’язів. Мої батьки втратили будь-яку надію на моє одужання, а дружина мусила закривати на це все очі, бо росли діти. Через деякий час всі рідні відмовилися від мене. Почав жити на притонах, і в ці миті життя я зрозумів, що нікому не потрібен, почав задумуватися, що буде далі, чи доживу я до наступного дня. Я вже був не богом, а наркоманом без будь-якої перспективи життя, від якого відвернулися всі. Я повільно чекав, коли настане останній день.

Одного разу я зустрів наркомана, який розповідав мені про Божу силу, що звільняє від залежності. Але найдивнішим було те, що ця сила звільнила його. Я дізнався, що існують християнські реабілітаційні центри, і тоді в мене з’явилася надія на спасіння. Я прийшов у церкву „Фіміам”. З Божою допомогою успішно пройшов реабілітацію.

Зараз Христос подарував мені нове життя, звільнивши від залежності гріха. Відновилися мої взаємини з рідними, а головне - з дружиною. Господь благословив нашу сім’ю ще двома дітками, за що славимо Його. Переживши пекло наркоманії, ми з дружиною тепер розповідаємо про це і допомагаємо таким, яким був я.